Рава-Руська та її околиці

На прикінці серпня представники Karpaty.info побували на екскурсії, організованій спілкою екскурсоводів Львівщини, у м. Рава-Руська, Жовківського району, Львівської області. Навіть особа, добре знайома з історією і географією рідного краю (а таких не так вже й багато), може запитати: «А що там такого в тій Раві-Руській?» Одразу чесно скажу: «Нічого».

Ні клубів-барів-ресторанів, ні великих магазинів, ні пристойних доріг. Та й середньостатистичний мешканець, наприклад, Львова, розбалуваний архітектурними красотами, навряд чи так одразу захопиться тамтешніми пам’ятками.

Центр міста Рава-Руська

Рава-Руська – це спокійне одноповерхове містечко, де вкрай рідко можна побачити туристів і досить часто – колоритних місцевих жителів сумнівного роду діяльності, які дуже активно починають знайомитися із вкрай рідкими на їх землі гостями.

Як розповів нам пан Любомир, громадський діяч, екскурсовод і співзасновник першого місцевого туристично-інформаційного центру, що невдовзі почне обслуговувати туристів, вивченням історії міста та збереженням його пам’яток займаються активісти-аматори, тому що професійні історики в усі часи зосереджували свої дослідження на більш «розкрученій» Жовкві.

Вважають, що заснована Рава-Руська була польським князем Владиславом у 1455 році і названа на честь його володіння на польській землі – Рави-Мазовецької. Тільки ця Рава стала Руською – щоби можна було відрізняти. Традиційної для заснованих поляками міст площі Ринок з головними адміністративними будинками і Ратушею тут немає (були знищені під час Другої світової війни), на її місті є сучасна площа Вічева з будівлями радянських часів. Тому оглядова екскурсія почалася в центрі міста зі слів «тут мали би бути…» Але у процесі екскурсії виявилося, що пам’ятки архітектури місцевого і районного значення у місті все-таки є.

Є будівля, яка замінила місцевим жителям Ратушу – колишня пожежна вишка неподалік від головної площі з робочим годинником, який супроводжує музикою не тільки кожну годину, але й кожну чверть.

Є колишня будівля повітового суду з тюремними приміщеннями, які бачили в різні часи в’язнів гестапо, НКВД, а також гучні вечірки місцевої молоді. Сьогодні будівля стоїть з вибитми шибами, обнесена парканом по периметру.

Є адміністративний будинок 1920-х рр. з криницею у підвалі, яка до сьогодні повністю забезпечує йому водопостачання.

Є старовинні культові споруди – церква св. Юрія, збудована 1846 року і пофарбована пару років тому у авангардний помаранчевий колір; костел св. Йосифа (1770-1776), до якого віруючі знайшли більш класичний підхід і залишили традиційного світло-бежевого кольору.

Костел св. Йосифа

Ніякого підходу ніхто поки що не знайшов до францисканського костелу св. Михаїла (1737), який розташований поодаль від центру міста і стоїть напіврозвалений у оточенні радянських споруд “амбарного” типу. Потрапити до середини можна через високий паркан або з ключем від КПП амбарної споруди. Сам костел теж замкнений на ключ. Зато є боковий вхід, через який місцеві (і не тільки) любителі давнини не втомлюються пробиватися до середини, а громадські активісти – залагоджувати вхід і прибирати сміття з історичної будівлі.

У костелі збереглися оригінальні настінні розписи і навіть, не дивлячись на ніщо, атмосфера спокою і величності храму, а у монаших келіях – залишки голубої фарби і кафельної плитки, чим були декоровані стіни за часів перебування тут машинно-тракторної станції при СРСР.

Колишні келії

 

Колишні келії

У місті є парк з памя’тником Т. Шевченкові, де проводяться народні віче. Є також пам’ятники Б. Хмельницькому, що піднімає булаву у сторону польського кордону і Лесі Українці, заквітненням прилеглої території якого займаються місцеві школярі.

В околицях міста на даний момент активно розроблюються велосипедні туристичні маршрути, а також проводяться природознавчі екскурсії для школярів.

І що ми можемо тепер сказати про місто Рава-Руська?

Таких невеличких «одноповерхових» містечок з не видимою на перший погляд історією і не заходжених туристами, достатньо по всій Західній Украіні. Сьогодні це місто ніхто не назве туристичним центром і пройде ще не один рік, поки це станеться, але небайдужі люди, які готові вкладати свій час і кошти у збереження його історії є вже тепер. А це не може не радувати.

На додаток до основної екскурсії нам пощастило відвідати ряд інших цікавих місць.

1. Меморіальний комплекс, присвячений французьким військовополоненим (і євреям – як зазначено на монументі), загиблим у німецькому концентраційному таборі, що знаходився неподалік у часи Другої світової війни. Комплекс збудований на кошти французьких меценатів на місці реального захоронення воїнів. Наразі там залишилися лише символічні могили – рештки тіл були вивезені на територію Франції.

2. Цілюще джерело у присілку Заглина (с. Монастирок). Як говорить легенда, у XVII сторіччі дівчинці Марусі на цьому місці явилася Діва Марія. Дитина розгорнула землю у вказаному Богоматір’ю місці, з-під землі почала сочитися вода, і з того часу тут знаходиться священне джерело. Звісно, по околицях ширяться дивовижні історії про цілющу силу тамтешьої води. Сьогодні тут можна придбати одухотворюючу літературу з описами місцевих чудес і безкоштовно набрати води з джерела. В окремому басейні на дні викладений хрест. Якщо обійти його 3, 9 або 21 раз (за різними свідченнями), тобі будуть відпущені усі гріхи. Як нам розповів екскурсовод, вода у басейні дуже холодна і обійти у ній хрест хоча би 3 рази дуже важко – починає ломити у колінних суставах. Тому це може зробити тільки істинно віруюча людина. Інших гріхи не пустять. Кому цікаво перевірити свою віру – вперед.

3. Німецьке військове кладовище у с. Потелич. Тут поховані солдати, загиблі за часів Другої світової війни. Територія організована і утримується за рахунок німецьких інвесторів і за словами пана Любомира суди регулярно навідується зі Львова німецький консул.

4. Дерев’яна церква св. Духа у с. Потелич. Ця цінна архітектурна пам’ятка вважається найдавнішою у Галичині. Церква була споруджена у 1502 році, а у 2013 внесена у список світової спадщини ЮНЕСКО. Всередині зберігся унікальний монументальний стінопис (1620—1640), а також оригінальний іконостас, виконаний на полотні. У радянські часи у храмі за однією з тодішніх традицій було розміщено лазню. У 1970-1972 роках церкву було відреставровано силами місцевих священнослужителів, і з того часу ніхто не здогадався помалювати її на рожево або покрити бляхою, тому, власне, на споруду було звернено увагу у ЮНЕСКО.

5. Останнім пунктом такої несподівано насиченої програми було відвідування села Бишків, відомого жителям навколишніх територій своїм полуничним господарством. Але далеко не усі знають, що в цьому селі вже 7 років проживає італійська (хоча по факту скоріш все-таки місцева) знаменитість – художник, футболіст і актор Вітторіо Джіакомі. Більше десяти років тому він зустрів у рідній Італії уродженку Бишкова Галину і так закохався, що переїхав разом з нею до України. Тепер він має майстерню в селі, а зі свого житлового будинку подружжя зробило справжню галерею, де радо приймають за символічну пожертву усіх бажаючих (за попередньою домовленістю, звісно). Одразу попереджаю – майстер творить у дуже постмодернічному стилі, тому його роботи треба розуміти. Отож, усі, хто мріяв поцінувати сучасне мистецтво, але не знав, з чого почати – вперед до Бишкова!

Майстерня В. Джіакомі

 

Робота, присвячена Україні

Домашня галерея автора

 

Дякую за увагу :)

Автор тексту та фото – Олена Стрижкова