Зізнайтеся чесно – хто з вас, приїжджаючи туристами у Карпати, не замислювався хоча би раз: “От було би добре назавжди залишитися жити у цьому райському куточку!” Та не кожному вистачає сміливості та прагматизму, щоб отак кардинально змінити своє життя. Зрештою, Карпати – це не тільки приємне дозвілля і гарні краєвиди. Коли стаєш місцевим мешканцем, потрібно тут працювати, розуміти гірську специфіку, налагоджувати нові дружні зв’язки…
Стоїть на височині у Верховині садиба з теплою назвою “Сонячна Садиба”. Її привітні господарі – Яніна та Микола – якраз із тих українців, які сміливо втілюють свої мрії. “У Верховину ми переїхали з Києва, але ми не кияни. – розповідає Яніна. – Я з Кіровоградщини, село Піщаний Брід, але виросла в Черкасах. Мої батьки з Західної України, тато лемко, а мама буковинка. Все заплутано, – сміється вона”.
Ми стоїмо на дерев’яному ганку, сонячні промені підсвічують такі близькі гори Карпати, пахне хвоєю, зеленню та свіжою деревиною, і Яніна пригадує, як вони з чоловіком вирішили започаткувати туристичний бізнес у Карпатах.
— Ви з чоловіком любите туризм, самі багато подорожували?
— Так, ми дуже любимо туризм. Ми постійно кудись подорожуємо.
— Як у вас виникла ідея створити туристичний бізнес в Карпатах?
— Ми часто бували в Альпах, відпочивали в місцевих садибах, фермах, і подумали, чому б і самим не жити в горах і не займатися туризмом. Так ми збудували будинок у Верховині.
— Чому саме Карпати – регіон сприятливий для туристичного бізнесу? В чому його унікальність?
— На мою думку, в Україні ще не має регіону, сприятливого для туристичного бізнесу. Тому що туристичний бізнес — це величезна структура, продумана і впорядкована. Нажаль, в нас такого немає. А вибрали ми Карпати, тому що обожнюємо гори.
— Що дозволило вам ризикнути – і повністю змінити місце проживання, спосіб життя, вид зайнятості? Звідки ви приїхали, чим займалися в рідному місті?
— Насправді, ми зовсім не ризикували. Звільнитися з роботи і зайнятися власною справою, щодня дихати свіжим повітрям, просинаючись дивитися на гори, їсти домашні продукти і вживати домашнє молоко, я думаю це не ризик, а просто правильний крок.
Ми приїхали з Києва, займали керівні посади. Але ми не належали собі. Відповідальність за свою працю і своїх співробітників — не дуже цікавий спосіб життя. А це дійсно було ціле життя, бо на роботі проводиш весь свій час.
— Як сприйняли ваше рішення рідні, знайомі? Були подивовані, відмовляли чи підтримували?
— Ооо, всі були дуже здивовані. І питали, чи не буде нам в Карпатах сумно, нудно…Я навіть сама почала переживати, що від безтурботного життя (я собі чомусь саме так уявляла життя в горах) мені буде нудно. Але нудьгувати не було коли…
— Хтось наслідував ваш приклад?
— Ще ні 
ніхто не може «ризикнути». Але на справді, це просто треба любити, тоді все в кайф. Хтось навпаки любить місто, з його шаленим темпом і драйвом. Колись ми теж такі були.
— З чого ви розпочинали?
— Ми багато їздили по Карпатах туристами, тож вже приблизно знали що і де хочемо. Ми точно знали, що нам потрібні краєвиди, щоб ділянка була подалі від головної траси, але з нормальним під’їздом. Придбали ділянку і почали будівництво.
— З якими труднощами зіштовхнулися?
— Якихось глобальних труднощів не було. Єдина трудність для нас і досі — не можна працювати в святкові дні, а їх на Гуцульщині — 3-4 дні на тиждень.
— В чому «родзинка» саме вашої справи?
— Наша справа дуже, не можу підібрати вірного слова, напевно крута. Це дуже круто, жити серед такої краси гір і працювати в дуже позитивній і приємній галузі. Це ж справді дуже круто, розказувати людям про найкрасивіші місця, водити людей в гори, а чого лише вартує знімати місцеві пейзажі…А ще родзинка нашої справи в тому, що ми працюємо у власне задоволення. Створюючи комфорт і затишок для своїх гостей, ми створюємо собі позитивні емоції.
— Якби ви починали все спочатку, що би зробили по-іншому?
— Навіть не знаю…все що було, погане і хороше, все мало бути, для того щоби ми зараз мали те, що маємо. Але будинок би спланували трішечки інакше.
— Що ви зробили, аби налагодити стосунки з сусідами?
— Нічого. Просто були такі як ми є. Ми їхали сюди, щоби навпаки мати менше контактів з людьми, тому ми не намагалися з кимось знайомитись. Але якось познайомилися з усіма, і дуже раді, що в нас виявилися такі чудові сусіди.
— Чи місцеві мешканці зацікавлені у розвитку туристичної інфраструктури, або хочуть спокою?
— Всі хочуть грошей, але працювати разом в цьому напрямку не прагнуть. Переважно, люди чекають що хтось прийде і все зробить.
— Що ви, власники готелів і садиб, з власної ініціативи робите для розвитку цього краю?
— Нажаль, робимо не багато…Для розвитку цього краю мають бути здійснені чіткі ціленаправлені послідовні дії, в яких мають приймати учать всі заохочені в цьому люди. А покищо, я створила сайт, який допомагає мені розповідати туристам про Верховину — www.visitverkhovyna.com. На цьому сайті я по можливості пишу фотозвіти про наші походи та описую цікаві місця Верховинщини. На сайті стає все більше відвідувачів, тож я думаю все більше людей цікавиться відпочинком в цьому дивовижно гарному краю.
— Чи відчуваєте підтримку місцевої влади?
— Ми ніколи не зверталися за підтримкою до місцевого уряду. На такі звернення піде часу в десятки разів більше, ніж зробити щось самому.
— Наскільки гостро ви відчуваєте погіршення екологічного стану Карпат? Наскільки свідомо підходите до екологічного використання ресурсів, поводження зі сміттям?
— Ми намагаємося раціонально використовувати воду та дрова, і просимо про це своїх гостей. В садибі ми розділяємо сміття на:
• органіку (компостуємо та використовуємо для саду)
• харчові відходи (віддаємо сусіднім свинкам)
• пластик та скло (здаємо в комунгосп)
• папір (використовуємо для розкладання ватри)
• всі інші відходи (здаємо в комунгосп)
Ми зробили соціальну рекламу в центрі селища зі змістом не спалювати пластик, під час спалювання якого викидається в повітря та засвоюється грунтом — діоксин, який викликає захворювання на рак. Ще хочемо роздрукувати листівки та розповсюдити між людьми. Можливо не всі усвідомлюють страшний вплив діоксину, багато людей навіть не замислюючись спалює пластик в себе на городі. Спалюючи пластик люди знищують здоров’я своє і тих, хто вимушено повинен дихати забрудненим повітрям, або споживати їжу, вирощену на забрудненій землі. І дуже шкода, що це має місце в Карпатах. І в голові не вкладається, як можна це робити в сучасному світі…Багато людей та дітей щодня вмирає від раку, просто вмирає на очах своїх рідних, і нічого не можливо повернути…А тим часом інші люди палять отруту, щоби потім також втрачати рідних…не розумію…
— Намалюйте портрет сучасного туриста. Які в нього потреби? Вони змінюються?
— Ми помітили, що все більше людей прагне спокійного відпочинку, в гармонії з природою, але й з комфортними умовами проживання.
— На вашу думку, які перспективи зеленого туризму в Україні? Що потрібно, аби він краще розвивався?
— Зелений туризм — дуже широке та змістовне поняття. Не знаю, чи розвинеться він в нашій країні в повній мірі. А що робити для розвитку — так відразу і не напишеш, тому що це має бути величезний проект, в якому були би залучені і зацікавлені всі галузі промисловості. Одні мають створювати умови для розвитку, інші мають не псувати ці умови та природнє середовище. Має бути постійний тандем, в якому один не шкодить іншому. Для прикладу, не повинно бути так: ви рекламуєте природну місцину з туристичним потенціалом, маркуєте стежку, описуєте маршрут, запрошуєте туристів, а потім цією дорогою їдуть лісовози, повністю знищуючи і дорогу, і весь туристичний потенціал природної місцини…
— Що ви би порадили іншим людям, які мріють про такий бізнес?
— Починати!