Нехай пробачать мені толкієністи, але все це дуже нагадує історію Гобіта – ще в п’ятницю я ні про що й не здогадувалася, а вже в суботу “раптом” виявила себе на підйомі на Боржавський хребет.
А почалося все з оголошення у Фейсбуці – туроператор Karpaty.Travel запрошував охочих здійснити одноденний піший похід на Боржавську полонину – до речі, найдовшу полонину Закарпаття (50 км). Приваблива картинка зеленкувато-скелястої Боржави ніби кликала і спокушала – а ну, спробуй! Ти мене ще не знаєш… Це твій шанс відчути красу…
ДОРОГА В ГОРИ
І ось в суботу, в 7 ранку компанія людей з азартним блиском в очах юрмиться на площі Петрушевича у Львові, щоб на комфортабельному Мерседесі-Спринтері (який, до речі, виправдав свою назву – швидко домчав нас до пункту призначення) доїхати до Воловця, звідки й мала стартувати подорож “Дикі Карпати: Боржава і водоспад Шипіт”.
Пів дороги ми їхали в урочистій тиші – хтось додивлявся десяті сни, хтось розглядав смереки й вдивлявся в обриси далеких гір, наперед смакуючи обіцяні незабутні враження.
На другій половині шляху наш водій, який виявився затятим меломаном, який увесь цей час мовчки страждав від вимушеної тиші (а наші гіди попросили його не вмикати музику) нарешті не витримав. Після зупинки він урочистим голосом проголосив, що, мовляв, він півночі записував для нас на диск зовсім особливу, невимовно гарну музику. Що, слухаючи її, ми ридатимемо від зворушення, немов діти. Встояти перед такими розпачливими словами було неможливо, тож залишок шляху ми проїхали під то ритмічні, то тужливі співи українських естрадних виконавців.
СТАРТ НА БОРЖАВУ
І ось, нарешті, Воловець – наш старт на Боржаву. Останні приготування, пляшки з водою у наплічнику, обличчя намащено сонцезахисним кремом, кепка, темні окуляри і – вперед на підкорення омріяної Боржави! А поруч наздоганяє фіру ось такий гривастий “турист”.
Перший підйом – і перший “бонус” у вигляді запашної лісової суниці, що рясно обліпила узбіччя дороги. Чим вище піднімаєшся вгору, тим краще видно навколишні краєвиди, а з горами на обрії нас знайомить провідник Ярослав.
Подолавши найважчий, як нам тоді здавалося підйом (наскільки ми помилялись, стало відомо значно пізніше!), всі зупинилися на невеличкий привал та залюбки фотографувалися на фоні далеких вершин.
ТАЄМНИЧИЙ ЛІС
Заходимо в ліс – таємничий, тінистий, прохолодний. Ця частина шляху видалася чи не найлегшою. Наша команда вже встигла перезнайомитися поміж собою, розбилася на купки за інтересами. Хоча найцікавіше було заволодіти увагою наших гідів, які охоче відповідають на всі запитання і залюбки розповідають про історію та природу цього краю.
Виходимо на полонину, і тут з’являється другий “бонус” – запашний чабрець, карпатська травичка, що стане смачнющим додатком до зимового чаю.
Щоб холодними сніжними вечорами вмостившись у затишному кріселку, смакувати гарячий напій і згадувати про літні Карпати, зелені полонини, Боржаву…
ПОКИНУТА СИРОВАРНЯ
Але там, на горі, немає часу на мрії. Ми бачимо стіни й порожні вікна колишньої сироварні. Стара сироварня — закинута будівля, у якій раніше вівчарі робили сир. Зараз ця споруда у аварійному стані. Поруч з нею є джерело води і популярна стоянка туристів. Ярослав розповідає, що колись, під час одиночного походу, йому довелося заночувати всередині. Бррр! Які вони мужні люди, ці наші провідники!
ФОРШМАК-ПАТІ
І не тільки мужні, але й турботливі – не встигли ми й озирнутися, як на галявині була розстелена чарівна скатертина з наїдками. Причому, найсмачнішим був… справжній форшмак! Не знаю, коли вони встигли його приготувати…
Невеликий перепочинок – і знову в дорогу Боржавським хребтом. Цього разу йдемо повз густі чорничники. Щоправда, чорниць (або, як кажуть місцеві, яфин) на кущиках обмаль – тепер ми розуміємо, що було у великому клунку за плечима місцевого мешканця, який йшов нам назустріч. Та все одно кожен з’їдає свої невеличкі жмені третього “бонусу”, від якого чорніють рот і руки.
МЕТЕОСТАНЦІЯ “ПЛАЙ”
Праворуч, на горі Плай (1323 м) нашому погляду відкривається єдина на Закарпатті метеостанція, звідки на Ужгород та Київ електронною поштою кожні три години відправляються оперативні дані про погоду, а інформація про надзвичайні погодні умови, штормові попередження, лавинонебезпечні ситуації – часом навіть щодесять хвилин!
Станція відома тим, що у 1969-1970 роках тут працював… В’ячеслав Чорновіл. Це засвідчує відповідний пам’ятний знак, встановлений неподалік. На меморіальній дошці із зображенням обличчя Чорновола викарбувано текст: «На метеостанції «Плай» в 1969-1970 рр. працював полум’яний борець за вільну соборну Україну Герой України, Голова Народного Руху України Вячеслав Чорновіл. Слава Україні! Героям Слава! Встановлено Народним Рухом України вересень 2007».
ВЕРШИНА СТІЙ
Перед нами у мареві літньої спеки вимальовується ще одна вершина. Виявляється, Стій – це не тільки наказовий спосіб дієслова стояти, а й найгарніша вершина на всьому масиві Полонини Боржави.
Вона химерної, гострої та ламаної форми і підноситься на 1681 метрів над рівнем моря. Як розповіли нам гіди, до кінця 90-х років на вершині гори стояв секретний військовий об’єкт -радіолокаційна станція. Поки об’єкт діяв, прохід і проїзд на гору Стій були заборонені. З цієї ж причини на карті не позначені великі військові дороги на гору Стій і біля неї. З історією цього військового об’єкта у Карпатах можна ознайомитися у блозі відомого фотографа-мандрівника Ігоря Меліки: igormelika.com.ua.
ВИСОКИЙ ВЕРХ
На нас чекає останній ривок – підйом на вершину Високий Верх (1598 м). Тоді я й пригадала собі історію про те, як бідолашний Гобіт, сам не знаючи чому, раптом замість своєї затишної нори опинився серед небезпек і принад дикої природи.
Вервечкою наша команда розтягується вздовж кам’янистої стежини, що стрімко веде нагору. Кожен піднімається у своєму ритмі, підбадьорюючи себе та інших вигуками та розмовами. Хоча з кожним кроком говорити стає усе важче.
Час від часу зупинившись, оглядаю всю цю неймовірну красу, що простирається навколо. Ясний день висвічує приємно-зелені, якісь оксамитові полонини, синюваті гори на горизонті та, замість пташок – пароплани…
Зі слів гіда Тараса, тут зазвичай дмуть теплі південні вітри, які, вдаряючись об Боржавський хребет, здіймаються догори. Там-то вони і підхоплюють любителів гострих відчуттів, повітряних екстремалів, що неймовірно легко шугають в блакитному просторі над нами, над вершиною Високий Верх, куди ми так напружено торуємо шлях. Один із них покружляв просто над нашими головами і полинув у далечінь.
Кого тільки не зустрічали по дорозі – таких, як ми, піших туристів, хлопців на гірських велосипедах, мототуристів. Всіх нас поєднала любов до Карпатських гір.
НАШ ТРІУМФ
Коли видається – все, ти більше не можеш, настає тріумф – гора підкорилася твоєму терпінню і настійливості. А може, великому бажанню? Тепер можна повалитися на землю, або енергійно (і звідки у декого тільки беруться сили?) радіти, скакати, роздивлятися на всі сторони світу.
І пишатися собою… до того часу, як побачив тендітну маму-туристку з наплічником за плечима, звідки на Боржаву здивовано позирає дворічне маля!
СПУСК ДО ВОДОСПАДУ
Шлях донизу – іншим маршрутом – видався дитячою забавкою у порівнянні з підйомом.
Поповнюємо запаси кришталево-чистої, неймовірно смачної води в гірському потічку. Провідники жартують, що це і є славнозвісний водоспад Шипіт.
Дорогою встигаємо помилуватися луговими квітами.
ВОДОСПАД ШИПІТ
Прямуємо до Шипоту – одного з найгарніших водоспадів Закарпаття, що знаходиться поблизу села Пилипець. Він зароджується з підземного джерела на горі Великий Верх як невеликий потічок Плошанка. Падаючи мальовничими каскадами (а основних нараховують п’ять) з 14-ти метрової висоти вода розбивається об каміння, утворюючи міріади сяючих краплинок.
Існує легенда про хлопця на ім’я Шипіт, який був мандрівним музикантом і знав багато-багато казок, переказів і легенд. Він ходив від міста до міста, співав свої пісні і не було для нього ні перешкод ні кордонів. Скрізь раді були йому, скрізь приймали й любили слухати його розповіді. Подорожуючи по світу, Шипіт збирав історії інших людей, і це було однією з самих його великих радостей в подорожах.
Багато води витекло з тих пір, і ніхто не знає достовірно, куди подався музикант Шипіт, але він все так само мандрував по світу музикантом, розповідав оповіді і співав пісні. Знають тільки, що коли прийшла йому пора покинути цей світ, він дійшов до країв, які стали його домом, і почув шум якогось водоспаду. Тепер, якщо стояти біля водоспаду імені музиканта, і якщо вміти слухати, то можна дізнатися всі-всі-всі ті історії, які знав Шипіт. Тому що: хто вміє слухати – той почує!
ФЕСТИВАЛЬ НЕФОРМАЛІВ
Нам пощастило на власні очі побачити фестиваль неформалів, які з 1993 року розбивають табір поблизу водоспаду на великій галявині. На свято Івана Купала якраз припадає пік відомого фестивалю “Шипіт”. Підрахували, що цьогоріч там влаштували до півтисячі наметів!
Учасники фестивалю – надзвичайно колоритні особистості, часто з дредами, пірсингом, татуюванням, з “фєнєчками”, в чудернацькому одязі. Та вони там свої серед своїх, тому будь-яка екзотика сприймається старожилами фесту як належне. Незважаючи на дивний вигляд, неформали виявилися спокійними миролюбними людьми, охоче спілкувалися та доброзичливо дозволяли себе знимкувати.
ПРОЩАННЯ З КАРПАТАМИ
Подолавши бажання ще ближче познайомитися з неформальною субкультурою, ми накинулися на смачнющий перекус, завбачливо приготований нашими провідниками. Вечоріло… У напівдрімоті дорога додому минула непомітно. А вночі мені снилися гори – порослі смереками чарівні Українські Карпати, які ніколи не втомлюєшся пізнавати – знову і знову…
Від імені всієї нашої туристичної групи дякую туроператору Karpaty.Travel за чудову організацію походу та незабутні враження!!!
Автори фотографій: Назар Барабаш, Тарас Бандрівський, Аліна Литвинова.