Здавалося б – ну що можна встигнути побачити у горах за один-єдиний день? Прогулятися в лісі? Влаштувати пікнічок? А як вам в один день побувати на батьківщині гетьмана Сагайдачного, послухати захоплюючу розповідь директора музею, посмакувати каву, зварену за рецептом європейського популяризатора цього напою Юрія Кульчицького? Попити водички з яскраво-помаранчевого залізного джерела? Підживити сили не менш яскравим (завдяки паприці) справжнім закарпатським бограчем? А потім помандрувати горами до витоків Дністра – славнозвісної річки України.
І все за один день? – запитаєте ви. Так, це можливо, адже туроператор Karpaty Travel створив для нас насичену враженнями екскурсію, що так і називається «Неймовірна Львівщина: до витоків Дністра». І це – лише одна з екскурсій туроператора, який знає про Карпати все!
ЧОМУ У САМБІР – МІСТО ЗАКОХАНИХ?
Перша зупинка після виїзду зі Львова – древнє місто Самбір, що мало колись магдебурзьке право. Щодо походження назви існує багато різних версій, зокрема, від назви стародавніх племен, які тут мешкали, або від слова «самбір» (тип оборонної споруди). Місто невелике, атмосферне, з певним провінційним шармом. Як для невеликого містечка з тридцяти п’яти тисячним населенням, Самбір може похвалитися багатьма пам’ятками культури й архітектури. Ми відвідали Церкву Різдва Пресвятої Богородиці (1738) з чудотворною іконою Самбірської Богородиці та мощами св. Валентина (так-так, того самого св.Валентина – опікуна усіх закоханих). Мало хто знає, що один раз на рік, увечері, 14 лютого, саркофаг з мощами святого переносять з бічного престолу церкви на центральний тетрапод для почитання. У цей час усі охочі можуть прикластися, доторкнутися до реліквії, попросити допомоги чи заступництва.
Поруч, у костелі Святого Станіслава, а нині Концертній залі органної та камерної музики знаходиться орган з чудовим звучанням, виготовлений у 1935 р. чесько-австрійською фірмою «Gebruder Rieger» з Крнова у Південній Моравії.
Старовинні дерев’яні двері до Концертної зали органної та камерної музики.
Так, княжий Самбір вартує того, щоби познайомитися з ним поближче.
БУЛАВА, КАВА І… ХЛОПЧИК З КНИЖКОЮ
Далі наш шлях пролягає у Кульчиці (стара назва – Кульчичі) – родинне село Гетьмана Війська Запорізького Петра Конашевича Сагайдачного, де ще з 1992 у колишньому приміщенні початкової школи діє музей його імені. Дорогою до Кульчиць до нас приєднується директор музею Богдан Сидор – незмінний популяризатор історії рідного краю, який з щирою посмішкою та добрим гумором розповідає відвідувачам про життя і долю гетьмана Петра Сагайдачного та європейського першовідкривача кави Юрія Франца Кульчицького (теж родом із Кульчиць). А взагалі, Кульчиці – батьківщина чотирьох відомих людей, тут народилися: герой оборони Відня Юрій Кульчицький , а також три гетьмани Війська Запорізького – Марко Жмайло Кульчицький, Павло Бут (Павлюк) і Петро Конашевич-Сагайдачний.
У центрі села височить кінний пам’ятник гетьману Сагайдачному. «Чому він тримає на руках дитину з книжкою? – запитаєте ви, – Що спільного між грізним гетьманом війська Запорізького і молодим поколінням?» Відомо, що Петро Конашевич Сагайдачний не лише сам був освіченою людиною, навчався у школі Львівського братства та знаменитій Острозькій академії. Наприкінці свого життя, помираючи від тяжкої рани, завданої йому в битві під Хотином у 1621 р. Сагайдачний майже все своє майно й гроші заповів Київській, а також Львівській і Луцькій школам «на науку і виховання бакалаврів учених дітям християнських за чим би наука тривати могла вічнії і потомні часи».
Петро Конашевич Сагайдачний (1616-1622), шляхтич з села Кульчиці кілька разів обирався гетьманом Запорізького війська. Брав участь у походах на Молдавію і Лівонію, брав штурмом Кафу і Варну, наводячи страх на самого султана. У 1620-1621 рр. під його орудою 40-тисячне козацьке військо разом з польською армією завдало поразки турецько-татарському війську, захистивши Польщу і Україну від іноземного поневолення. Ніколи раніше козаки не мали такої сили й слави, як за Сагайдачного. Він провів основну реформу війська: партизанські ватаги перетворив у регулярне військо, в якому завів сувору дисципліну. Крім того, йому був притаманний великий димпломатичний такт, завдяки якому, не оголюючи свого меча, він зумів домогтися у поляків таких благ для свого народу, про які жоден український гетьман ні до нього, ні після нього і мріяти не смів.
А тепер жартівливе. Усі ми знаємо українську народну пісню “Ой, на горі да женці жнуть”. У ній йдеться про те, що попід горою йдуть козаки,
“А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку
На тютюн да люльку.
Необачний!
«Гей, вернися. Сагайдачний,
Візьми свою жінку.
Оддай мою люльку.
Необачний!»
«Мені з жінкой не возиться,
А тютюн да люлька
Козаку в дорозі
Знадобиться!»
Ця пісня пов’язана саме з Петром Сагайдачним і слова пісні «поміняв жінку на тютюн да люльку» стосуються гетьмана. Взаємини Сагайдачного з дружиною Анастасією Повченською були загадкові. Малоросійський літописець Величко прямо каже, що Сагайдачний перед смертю «розпорядився своє багатство передати на церкви, шпиталі, школи й монастирі, окрім дружини своєї». Після свого чоловіка Анастасія не довго була удовою і вже 1624 року вийшла заміж за шляхтича Івана Піончина. У зв’язку з цим можна зробити висновок: навряд чи Сагайдачний був щасливий у сімейному житті і навряд чи він настільки дорожив своєю дружиною, щоб не наважитися проміняти її «на тютюн да люльку».
ЖОРНА В БОЙКІВСЬКІЙ ХАТІ
У музеї в Кульчицях зібрані вишивки та старовинний одяг, колекція музичних інструментів кульчицьких музик минулого століття, меблі, посуд, іграшки. А з центру села перенесено старовинну бойківську хату зрубну «в обло» початку XX ст. Тепер вона знаходиться поруч із будівлею музею і має власну експозицію з предметів народного побуту.
Тут можна перелізти через справжній перелаз та подивитися, як жили наші предки. Наприклад, мололи зерно ось таким «ручним млинком». «по-віденськи»
Незамінний інструмент кульчицьких музик на сільському святі минулого століття – шкіряний барабан.
НА КАВУ ДО КУЛЬЧИЦЬКОГО
Славнозвісний герой оборони Відня, першовідкривач кави для всієї Європи Юрій Франц Кульчицький зустрічає гостей біля входу в музей Сагайдачного. І ніби запрошує – а спробуйте-но моєї кави «по-віденськи»! Підприємливий українець розпізнав її смак ще тоді, коли про цей підбадьорюючий напій був популярним лише на Сході. Відчув майбутній європейський попит на екзотичний смак. Та зумів його задовольнити!
Коли у 1683 році турецькі війська взяли в облогу габсбурзьку столицю, Юрій Кульчицький, перебравшись у турецький одяг, пройшов через турецькі шатра, переправився через Дунай і передав лист з проханням про допомогу союзникам. За одним із переказів, як винагороду віденці дозволили героєві забрати майже 300 мішків кави з турецького обозу. Юрій Кульчицький відкрив у Відні кав’ярню «Дім під синьою пляшкою», яка стала одним із популярніших місць австрійської столиці. Галичанин сам готував каву, еспериментував із додаванням цукру, вершків, винайшов каву «по-віденськи» та навчив європейців її пити. Із вдячності й за каву, й за визволення міста від турків городяни встановили на віденській вулиці Kolschitzky-gasse пам’ятну статую славетному українцеві.
Директор музею Богдан Сидор залюбки «чаклує» над ароматним напоєм. У підвалі музею відтворено експозицію кав’ярні, подібної до тої, яку відкрив Юрій Кульчицький у Відні 1683 року. Пан Богдан допомагає відчути дух Відня та скуштувати кави «по-кульчицьки».
До «Кав’ярні Кульчицького» ведуть таємничі сходи. Тут по-старовинному чарівно й затишно, а в холодну пору року потріскує дровами справжній камін.
Виявляється, про музей у Кульчицях довідались навіть японці! Гості з Країни сонця, що сходить, оглянули експозицію, залишили розлогі коментарі в музейній книзі відгуків. А на запитання про те, чи сподобалася їм кава у «кав’ярні Кульчицького» – а її вправно готує сам директор (каже, завалявся мішечок кави ще від самого Юрія-Франца) – посмакувала, ще й як!
МІНЕРАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА РОЗЛУЧА
Наступний пункт призначення – Розлуч на Турківщині, свого часу модний курорт, який лише тепер починає відновлювати колишню славу – працюють декілька готелів та ресторанів, розвивається зелений туризм.
Більше читайте тут: http://tsn.ua/blogi/themes/tourism/malovidomi-kurorti-karpat-rozluch-365035.html. Перша згадка про Розлуч датується 1511 р. під назвою Борисова Воля. У документах другої половини XVI ст. його почали називати Розлуч (від назви гори). Завдяки прокладенню залізниці на початку ХХ ст. у Розлучі почав активно розвиватися лижний туризм. Навколо Розлуча і в самому селі знаходяться джерела мінеральної води: три джерела «Нафтуся», «Содова» та «Залізна». Перше легко знайти на початку села біля відповідного знаку. До двох інших потрібно піднятися на кількасот метрів від старої бази відпочинку.
Особливо вражає джерело «залізної» води – яскраве забарвлення грунту не залишає сумніву в тому, що ця вода справді містить багато заліза, яке окислюється під впливом кисня. На смак водичка дуже нагадує «Залізне вино», фірмові ліки від анемії Львівської фармацевтичної фабрики.
Маловідомі курорти Карпат: Розлуч
КУЛІНАРНІ ПРИНАДИ ЗАКАРПАТТЯ
Спека, середина дня. Руханка горами дається взнаки. І тут організатори подбали про їжу та перепочинок у дерев’яній альтанці готелю «Собінь» – на свіжому повітрі, в оточенні смерек.
Як можна довідатися з традиційних рецептів найпоширеніших страв карпатського регіон, бограч — перша страва, яку обов’язково готують на вогні. Спочатку в казанку топлять смалець, згодом ріжуть цибулю. Коли цибуля трохи підрум’яниться, додають м’ясо (баранячі або телячі ребра та шию), потім все засипають спеціями, меленим солодким перцем і смажать до рум’яної скоринки м’яса, після чого заливають водою, додають картоплю, трохи моркви і варять до готовності овочів. Часом приправляють томатною пастою. Засмакувало? Нам теж!
УПЕРЕД, ДО ВИТОКІВ ДНІСТРА!
Усі, хто не раз бачив і шанує третю за довжиною річку України, з особливою цікавістю, незважаючи на усілякі перешкоди прагнутимуть на власні очі побачити її витоки.
Туристичний маршрут починається саме у Розлучі, виводить за край села, а там треба піднятися стежкою у гору, не забуваючи дорогою знимкувати мальовничі панорами.
Наша мета знаходиться на схилі гори Чентиївка.
Подолавши зарослі, болотисту місцину, нарешті команда мандрівників піднімається на вершину хребта, далі урочище і… це і є витоки Дністра! Правильніше було б назвати його витоком Дністра — поруч з добротно облаштованим місцем відпочинку знаходиться майже сакральне місце. Першоджерело величної ріки. Смачна, кришталево чиста водичка. Зберегти її чистоту хоча б у частковій первозданності на всій протяжності! Ех, мрії, мрії…
…Кажуть, колись біг Поділлям маленький струмок. Люди, що жили на його берегу, вели календар, позначаючи дні на піску спеціальними знаками. Та якось розлився струмок навколишніми луками і полями – і всі позначки опинилися під водою. “Хто дні стер?”, – питалися люди. А у відповідь чули: “Струмок дні стер!” Так і отримала річка свою назву.
Загалом Дністер має 386 притоків. Головні з них: праві – Стрий, Свіча, Ломниця, Бистриця, Реут; ліві – Золота Липа, Cтрипa, Серет, Збруч, Смотрич. Ось яка прекрасна ріка, набираючи дорогою води і сили, твориться з маленького струмочка…
* Фотографії власні, а також: Jaroslaw Miklasz, www.rtic.if.ua
* Додаткові джерела інформації: www.ursr.org, www.day.kiev.ua, tsn.ua