Якщо схилитися над мапою України і з любов’ю читати такі гарні, колоритні назви її міст, містечок і сіл, то вражає милозвучність багатьох із них. Українські назви, що свідчать про давню історію і непросту долю цього краю, та людей, які тут мешкали і вплітали сторінки свого життя у літопис країни.
На Тернопіллі, на терасі глибокого каньону р. Стрипи, в оточенні високих пагорбів зручно вмостилося місто Бучач – одне з найоригінальніших міст області. Райцентр на півдні Тернопільщини, Бучач знаходиться приблизно в 111 км на захід від Кам‘янця-Подільського та в 72 км на південь від Тернополя.
ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ
Історики розглядають декілька варіантів походження назви міста, зокрема:
від старослов’янського слова «буча», що означає «вода напровесні, бистрина і глибінь», що досить точно відображає навколишній ландшафт;
від букових лісів, які росли тут у давнину;
річка Стрипа робить довкола міста меандр (обруч) ;
давньослов’янське буч – означало гордий, непоступливий.
І все-таки, поділяючи думку деяких дослідників, найбільш вірогідне походження назви міста – від слова “буча”, тобто стрімка, дика, глибока весняна вода. Адже найбільш невгамовна частина течії Стрипи знаходиться буквально в кількох кроках від Ратуші, яка стоїть біля підніжжя Федорової гори з Василіанським монастирем.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
На території теперішнього міста знаходилося давнє слов’янське поселення. Польські джерела стверджують: місто (або поселення) було руським, існувало в XII ст. (за часів окремих Галицького, Теребовлянського князівств). Перша письмова згадка 1260 р. (згаданий Гаврило Бучацький як староста кам’янецький), дає підстави стверджувати про існування міста чи поселення Бучач.
1578 р. місто входило до складу Галицького повіту Галицької земли Руського воєводства. За польської влади містом управляв війт, якого призначав дідич з-поміж міщан. Бурмістрів, присяжних, інших урядовців вибирали міщани самі щороку на Зелені Свята.
Мандрівник-німець Ульрих фон Вердум, відвідавши місто в 1671 (або 1672) році, залишив опис, за яким:
…місто було великим, оточене камінним муром, мало непогані доми, 3 папські (римокатолицькі) костели, руський монастир (жили монахи-домініканці, мова про переданий Яном (Янушем) Потоцьким монастир), вірменська церква (в оригіналі пол. koścoił); жидівські: божниця, гарне окописько, оточене окремим муром. Замок, його фортифікації кам’яні.
З 1772 р. місто належить Австрійській імперії. Росія владарює тут протягом 1810–1815 рр., після чого Бучач знову стає містом Австрійської імперії (з 1867 р. — Австро–Угорська). У 1914-1917 рр. у місті були російські війська, а наприкінці наступного року Бучач приєднано до Західноукраїнської Народної Республіки. Польським містом він був протягом 1920-1939 рр., після чого до 1941 р., а потім у 1944–1991 рр., був у складі УРСР.
Міська забудова (XIX ст.):
Після відновлення незалежності України місто перестає бути радянсько-сірим та безликим, почало набувати європейських обрисів: позбулось частини «радянського спадку», частково відновлено пам’ятки архітектури, почастішали відвідини іноземних туристів.
РАТУША
У центрі міста, неподалік Миколаївської церкви увагу мандрівників одразу привертає міська Ратуша – шедевр не тільки української, а й європейської скульптури і архітектури, збережений з давніх часів. Її силует, розтиражований у культурних виданнях, наяву видається ще гарнішим. Адже у цей шедевр вклали майстерність і душу видатний архітектор Бернард Меретин та геніальний український скульптор Йоганн-Ґеорг Пінзель.
Ратуша була споруджена в 1751 р на кошти бучацьких міщан за допомоги власника міста.
Ратуша – найбільш досконале творіння Б. Меретина. В жодній іншій споруді епохи бароко на Україні скульптура не знаходиться в такому ж неподільному єднанні з архітектурою. Оскільки на центральній площі Бучача було мало місця, архітектор вирішив будувати Ратушу в висоту – і створив неповторну будівлю в стилі українського бароко з елементами Відродження. Загальна висота споруди була 53 м. Та після пожежі 1811 р. шпиль відновити не вдалося.
Скульптури, які прикрашають будівлю, були створені видатним скульптуром XVIIІ ст. Й.-Ґ. Пінзелем. Пожежа 1865 р. спотворила вивершеність будинку, зокрема сильно пошкоджено скульптури. Сьогодні залишилися лише одиниці, сюжет яких можна розпізнати — “Геракл розриває пащу лева”, “Геракл і лернейська гідра”, “Зевс (або Посейдон)”, “Давид бореться з Голіафом”. Кажуть, що є задум створити при Ратуші музей скульптур Пінзеля.
Адреса: м. Бучач, майдан Волі
GPS: N 49.062401 E 25.394897
ВАСИЛІАНСЬКИЙ МОНАСТИР
Монастир отців Василіан на горі Федір з’явився протягом 1751 – 1753 років з ініціативи графа Миколи Потоцького, фундатора бучацької ратуші. Ще у 1712 році його батько, Стефан Потоцький з дозволу львівського архієпископа запросив з Литви у Бучач отців Василіан для заснування теологічної школи-інтернату і семінарії. А 12 травня 1751 року було закладено перший камінь для побудови монастиря.
Автором проекту комплексу монастиря Св. Хреста чину Св. Василія Великого був архітектор І. Шильцер. Комплекс, що з’явився на місці колишнього домініканського костелу, складався з костелоподібної Здвиженської церкви, дзвіниці, корпусу келій та корпусу гімназії. Проект величезної церкви Воздвиження Чесного Хреста, що будувалася протягом 1750 – 1570 років, приписують архітекторові Готфріду Гофману – автору проекту перебудови Почаївського монастиря, яка здійснювалася за кошти того ж Миколи Потоцького.
Храм збудовано у стилі пізнього бароко. Він хрещатий у плані. З заходу його прикрашають дві п’ятиярусні вежі, які роблять церкву домінантою всього старого міста. Вежі прикрашені пілястрами та карнизами. В інтер’єрі зберігся цінний іконостас та шість дерев’яних скульптур, виготовлених львівським майстром Миколою Філевичем. Стіни прикрашені пілястрами з позолоченими капітелями коринфського ордеру, а також темперним живописом XVIII століття на релігійну тематику.
З обох боків до церкви-костелу примикають корпуси монастирських келій. Келії старші за костел: деякі джерела датують їх XVII століттям. Вони, на відміну від храму, мають спрощений декор і прикрашені лише лопатками і вікнами мансардного поверху. В них, крім келій для ченців, розміщувалися стайня і кухня. Найдавнішим є лівий корпус, що завершується вежею-дзвіницею із шпилем.
Герб фундаторів Потоцьких «Пилява»
Неподалік від монастиря є цвинтар зі старими надгробками. Колись тут стояла каплиця Потоцьких.
Адреса: м. Бучач, вул. А. Міцкевича, 19
GPS: N 49.060208 E 25.396581
БУЧАЦЬКИЙ ЗАМОК
Середньовічні замки – одні з найромантичніших споруд свого часу, оповиті таємницями і легендами. Їх образ пробуджує нашу уяву, навіть якщо від самого замку залишилися одні руїни.
Найдавнішою пам‘яткою в Бучачі є Бучацький замок, що був однією із шести відомих в Галичині фортець XIV століття, споруджений як осада магнатів Бучацьких. Твердиню спорудили на місці більш давніх укріплень. Твердиня утворювала викривлений овал з трьома вежами – північною, південію-східною і західною, яка не збереглася.
Найстаріша північна частина, що розташована на трикутному мисі над Стрипою, мурована із червоного та світлого пісковиків на вапняковій заправі за старовинним рецептом. Польські дослідники вважають, що цей фрагмент замку зберігся ще з останньої чверті 14 ст., на що вказують товсті і колись досить високі оборонні мури. Найміцніша напівкругла стіна з двома вежами на краях височить з боку міста.
Макет замку
На території укріплення свого часу стояв і палац ренесансного стилю, залишки якого з’єднані зі збереженими двома ярусами східної башти. До палацу вела в‘їздна брама на першому поверсі та підйомний міст, перекинутий через рів. Палац прикрашали галереї з аркадами. Посеред двору був фонтан.
На початку 17 ст. Бучачем заволоділи Потоцькі. Було розширено його південну частину, зведено дві великі напівкруглі бастеї з сходу та заходу, фланковані ламаною південною куртиною. Мури цієї частини укріплень були 4 м. завтовшки. На той час замок був одним з найважливіших східних форпостів Речі Посполитої, так само, як і замки в Сидорові, Будзанові, Бережанах чи Трембовлі.
Замок пережив багато штурмів козаків, татар та турків, завжди даючи надійний захист місцевим жителям. Він багато разів руйнувався, але завжди потім відбудовувався. Однак, уже в письмових джерелах ХVШ сторіччя згадують про твердиню як про покинуту і занедбану. Як це не сумно, згодом оборонні мури розібрали для практичних потреб, а каміння продали як будівельний матеріал. То ж до наших днів збереглися тільки фрагменти колись могутнього замку, що потребують якщо не реставрації, то бодай догляду.
Кажуть, із замку до Бучача і навіть до найближчих фортець можна було потрапити підземними переходами. Існує також легенда, що у цих підземелях заховані скарби Потоцьких.
Сьогодні замок — пам’ятка архітектури національного значення.
Адреса: м. Бучач, вул. Замкова
GPS: N 49.059892 E 25.391546
Бучач у сучасному живописі
Сподіваємося, що ви полюбите маленький затишний Бучач так, як любимо його ми, команда КАРПАТИ.INFO. А ще, мандруючи Тернопіллям, не забудьте спланувати відвідини інших міст та природних пам’яток цього чудового краю!
НАЙЦІКАВІШІ ПАМ’ЯТКИ ПРИРОДИ ТЕРНОПІЛЬЩИНИ:
– Джуринський, або Червоногородський водоспад (16 м) — найбільший в Україні на рівнинній території (біля с. Нирків, Заліщицький р-н)
– Дністровський каньйон (ліва сторона) — найбільший в Україні та один з найбільших у Європі
– Кришталева печера — одна з найбільших у світі гіпсових печер (с. Кривче, Борщівський р-н)
– Оптимістична печера — найбільша печера Євразії, за протяжністю (214 км) — друга на Землі (с. Королівка, Борщівський р-н)
А докладну інформацію про доїзд, заклади проживання та харчування ви відшукаєте на сторінках туристичного інтернет-каталогу КАРПАТИ.INFO.
Бучач із супутника
* У пості використано інформацію з сайтів: castles, story, wikipedia, а також власну інформацію.
* У пості використано фотографії з сайтів: wikimedia, history, hit-travel, places, te, buchach, relicfinder, vlasenko, wikipedia та власні знимки.
