Враження нашого гіда Василя Луціва від двох походів на Говерлу – з другої спроби через 30 років він нарешті потрапив на найвищу вершину України.
2,5 години – такий час сходження на Говерлу стоїть на вказівнику для туристів біля Заросляка. Але буває, щоб дістатися вершини знадобиться трохи більше часу. Набагато більше…
Перша моя спроба була в червні 1987 року разом з однокласниками. Через Дземброню, з туристичною схемою Карпат замість карти, брезентовим наметом з прокату і в старих кросівках – все згідно туристичної моди 80-х років. Знайшов декілька слайдів (над якими добряче попрацював час) з того походу і зрозумів, що в пам’яті залишилося досить багато яскравих спогадів про те, як ми пробиралися через буреломи десь на підході до хребта, про те, що в нас закінчилася вода і до Несамовитого ми прийшли добряче спраглі, про грозу, яка накрила намет після вечері і про ясне блакитне небо зранку.
На наступний день була моя черга нести намет і я вирішив, що залишуся відпочити на перемичці під Брескулом, а друзі без наплічників піднімуться на вершину. Після їх повернення ми почали довгий спуск до села Говерла… Потім було ще декілька походів, коли я стояв недалеко від вершини і знову обставини заставляли відкладати сходження.
В середині дев’яностих маршрут проліг з Ясині через полонини Менчул, Германеску і Скопєску. Але погане самопочуття одного з учасників змусило повернути вниз на Козьмещик.
В поході з Мармаросів на Чорногору, Феркеу виднілася з правого боку, а Говерла і Петрос синіли в літньому мареві ліворуч від нашого маршруту і були нашими супутниками впродовж кількох днів.
З Чорної Кливи, сидячи між крокусів, добре було у весняний ранок споглядати, як перші промені сонця підсвічують сніг вершин, коли в долині ще панують сутінки.
З Кострича відкривалася велична панорама на весь Чорногірський хребет і погляд міг охопити через прозоре осіннє повітря всі вершини від Попа Івана до Петроса.
Здолавши підйом з Гаджини на хребет, погляд спершу зупинявся на знайомому силуеті Говерли. І знову брак часу (фотосесія на Шпицях була надто довгою) змусив повернути від Несамовитого вниз…
Мода на масові сходження і перегляд фото, зроблених на вершині учасниками цих сходжень, надовго відбили охоту брати участь у цьому дійстві. Зрештою, є багато маршрутів, де не так тісно на стежці і на вершині. Але не давала спокою думка про те, що я не бачив, як виглядають наші гори з вершини Говерли, хоча саму вершину роздивився вже з усіх боків в усі пори року. Тому, коли запропонували провести групу спочатку на Хом’як, а на другий день на Говерлу, я без вагань погодився.
Похід на Хом’як став для багатьох учасників першим близьким знайомством з горами і добрим тренуванням перед Говерлою. Можна сказати, що тренування було досить вдалим, бо сходження на наступний день проходило в доброму темпі, група йшла злагоджено і затримки траплялися виключно із-за великої кількості неймовірних пейзажів, корівок з дзвіночками, селфі, рододендронів (червоної рути) – всього того, чого фотографу ніяк не можна пропускати.
Зрештою, часу вистачило на все це і на відвідини Несамовитого, з якого вже треба було добряче постаратися, щоби встигнути вчасно до нашого автобуса, котрий мав доставити учасників походу до поїзда.
Але воно того було варте… Повертаючись думками до свого першого походу, можу сказати тим, хто вперше стояв на вершині, що фотографії і слайди з часом блякнуть і тратять кольори, цифрові фото губляться разом з флешками і фотоапаратами, а в кожному з нас залишаються емоції та спогади. І кожен візьме їх з собою. І заховає у закапелках своєї душі. І носитиме з собою, щоб в часи життєвих випробувань, чи дрібних негараздів на роботі, чи просто посеред дня, проведеного в шаленій метушні міста, мати про що згадати, посміхнутися про себе і подумати: «Все буде добре. Завтра збираюся і їду в гори!»
Василь Луців,
гід Karpaty Travel