Їздити чи ходити

Збудився від шуму мотора. Тільки недавно повкладалися. Кому там ще не спиться? Серед ночі вирішили по хребту погасати? Низьке гудіння розтяжок змінюється лопотінням тенту намету. Це не звук двигуна, а вітер посилився і змінив напрям. Ми не в джип-турі. Просто чергова ночівля на Боржаві, сідловина за Магурою-Жиде. Все, прокинувся.

Якщо напрям вітру змінився, могло і хмари розігнати. Відкриваю намет, потім тент, і бачу зірки. Погода змінилася. Прийдеться виходити. Що значить «прийдеться»?! Це ж не на роботу! Потихеньку одягаюся, беру ліхтар, фотоапарат, штатив і термос з чаєм. Надворі дме так, що подих перехоплює. Але вже за декілька секунд піднімаю погляд догори і забуваю про все. Небо всіяне зірками. Такого в місті не побачиш. Хіба-що в астрономічному атласі – «карта зоряного неба над північною півкулею».

 

Згодом згадую про чай. Камінь, біля якого ми вечеряли, захищає від вітру, горнятко з чаєм гріє руки. Ліхтар вимкнений, очі помалу привикають до темряви. Минає ще трохи часу і погляд вже розрізняє мерехтіння зірок різними кольорами і темну газову хмару всередині Чумацького Шляху. Можна вже починати фотографувати. Експозиції довгі, фокусуватися нема потреби, з вибором ракурсів можна також не поспішати. Астрофотографія – процес неспішний.
Знову пригадую джип-тур. Зрештою, він мав довгу офіційну назву «Трофі-експедиція «Карпатський Кордон ’13». Десятки джипів різних марок з декількох країн три дні проходили карпатське бездоріжжя від Торуньського до Ужоцького перевалу.

Вечорами присутні всі складові походу в гори: намет, вогнище, розмови після вечері. Тільки теми розмов постійно скочуються до двигунів, мастил, лебідок, гуми і домкратів. З нами в групі були тернополяни, які зробили з «Волинянки» справжній всюдихід, і вже не один рік брали участь в таких акціях і показували себе дуже достойно у всіх складних ситуаціях. Не­зважаючи на багато кілометрів пройденого карпатського бездоріжжя, хлопці не дуже добре знали наші гори. Значно краще вони знали, як витиснути максимум з своєї машини, напевно, найменшої з тих, які брали участь в експедиції. Впевнено долали струмки, круті підйоми і непролазне болото.

Вже на першому місці ночівлі почалася розмова, яка тривала і в наступні вечори. Тема: «Їздити чи ходити?». Кожна з сторін твердо стояла на своєму. Але на відміну від учасників дискусії «Що краще, Нікон чи Кенон?», все було без особистих образ і закінчувалося мирно.

Аргументи за «Їздити» – швидкість, комфорт, вантажопідйомність. Щодо останнього – цілком погоджуюся. Власники позашляховиків неодноразово брали участь в акціях по облаштуванню туристичних притулків, колиб в Ґорґанах і прибиранню сміття на Боржаві. Без їх допомоги доставити інструменти і будматеріали було би значно важче. Респект і повага тим, хто підписався на ці поїздки. Далеко не кожен власник захоче, щоб його машина перевозила цемент, щебінь чи мішки з сміттям.

Але є й інший бік цієї переваги. Коли в список потрібних речей для поїздки в гори включають холодильник, газову плиту, надувні матраци, кемпінгові меблі і намет-палац на три відділення. Виходить, що комфорт займає більшу частину багажного відділення. Життя в місті робить людину залежною від речей і звичок. Найпростішим виходом з цієї ситуації є взяти все звичне з собою в подорож. Тому найбільше, що лякає людей, які їздили в гори, а не ходили – розмір і вага наплічника.

В поході все залежить від вміння облаштувати нічліг і приготування їжі мінімальним набором спорядження. Багато поколінь минуло з тих часів, коли в дорогу ми брали ніж, кремінь, кресало, лук і стріли. За цей час більшість навичок і знань виявилися забутими. Але ж ніхто не говорить, що зараз потрібно мати в наплічнику весь асортимент туристичного магазину. Спорядження стає дедалі легшим і зручнішим. Продуктів на кількаденний похід також не обов’язково брати з розрахунку 3000кКал/день. Можна дозволити організму спалити трохи відкладених на важкій офісній роботі запасів. Зручності цивілізації звузили нашу зону комфорту. В поході ми повертаємося в часі трохи назад і відчуваємо все те, що відчував подорожній в минулі часи. І те, що одяг в прохолодний день вогкий від поту, а «серце до вершини готове бігти з грудей», зовсім не означає, що навантаження є нереально великі. Просто ви давно не покидали зону комфорту.

Швидкість на ґрунтовій дорозі значно вища у джипа. Але під’їжджаємо до болота і починаються маневри з лебідкою, ліс наповнюється ревінням двигунів, вся колона чекає на свою чергу і з задоволенням знімає відео. Те ж саме відбувається біля броду. Всі ефектно проскакують через струмок, а потім чекають на тих, в кого виникли проблеми з електрикою. А хто говорив, що треба гнати, наповнюючи околиці шумом, який розганяє всю лісову живність, смородом вихлопних газів, розбризкувати болото чи здіймати куряву? Тільки пересування пішки дає можливість бачити, чути, вдихати і пробувати на смак гори. І швидкість машини стає цьому на заваді.

 

Не завжди можна передати всі відчуття прикріпленими фото-відео файлами. Зрештою, не завжди фотоапарат був під рукою. Але, повірте на слово, є моменти, які запам’ятовуються назавжди, не вицвітуть, як старі слайди, не загубляться, як файли з флешки чи CD.

Для мене це були зорі, віддзеркалені в спокійному плесі Несамовитого, захід сонця на зимовій Грофі, нічні сходження, щоб зустріти схід сонця на Яйку Ілемському, Великому Верху і Парєнках, перетікання туману через Боржаву, озера пізньоосіннього Свидовця, сходження на вкриту цекотами Добошанку, крокуси під Чорною Кливою, ночівля на вершині Гимби, новорічний похід Бескидами…

І справа не тільки в тому, що в ці місця можна потрапити тільки пішки, а в тому, щоб по дорозі нічого не проґавити. Бо найстрашніше – проґавити прекрасне! То не я сказав, а Сергій Параджанов. А йому можна вірити.

 

Запрошуємо у захопливі подорожі разом із Karpaty Travel!

 

* Автор – Василь Луців, гід Karpaty Travel

* Фотографії Василя Луціва, а також знимки з альбому “Карпатський Кордон’13″ керівника відділу активного туризму Karpaty Travel Тараса Бандрівського