Збудився від шуму мотора. Тільки недавно повкладалися. Кому там ще не спиться? Серед ночі вирішили по хребту погасати? Низьке гудіння розтяжок змінюється лопотінням тенту намету. Це не звук двигуна, а вітер посилився і змінив напрям. Ми не в джип-турі. Просто чергова ночівля на Боржаві, сідловина за Магурою-Жиде. Все, прокинувся.
Якщо напрям вітру змінився, могло і хмари розігнати. Відкриваю намет, потім тент, і бачу зірки. Погода змінилася. Прийдеться виходити. Що значить «прийдеться»?! Це ж не на роботу! Потихеньку одягаюся, беру ліхтар, фотоапарат, штатив і термос з чаєм. Надворі дме так, що подих перехоплює. Але вже за декілька секунд піднімаю погляд догори і забуваю про все. Небо всіяне зірками. Такого в місті не побачиш. Хіба-що в астрономічному атласі – «карта зоряного неба над північною півкулею».
Згодом згадую про чай. Камінь, біля якого ми вечеряли, захищає від вітру, горнятко з чаєм гріє руки. Ліхтар вимкнений, очі помалу привикають до темряви. Минає ще трохи часу і погляд вже розрізняє мерехтіння зірок різними кольорами і темну газову хмару всередині Чумацького Шляху. Можна вже починати фотографувати. Експозиції довгі, фокусуватися нема потреби, з вибором ракурсів можна також не поспішати. Астрофотографія – процес неспішний.
Знову пригадую джип-тур. Зрештою, він мав довгу офіційну назву «Трофі-експедиція «Карпатський Кордон ’13». Десятки джипів різних марок з декількох країн три дні проходили карпатське бездоріжжя від Торуньського до Ужоцького перевалу.
Вечорами присутні всі складові походу в гори: намет, вогнище, розмови після вечері. Тільки теми розмов постійно скочуються до двигунів, мастил, лебідок, гуми і домкратів. З нами в групі були тернополяни, які зробили з «Волинянки» справжній всюдихід, і вже не один рік брали участь в таких акціях і показували себе дуже достойно у всіх складних ситуаціях. Незважаючи на багато кілометрів пройденого карпатського бездоріжжя, хлопці не дуже добре знали наші гори. Значно краще вони знали, як витиснути максимум з своєї машини, напевно, найменшої з тих, які брали участь в експедиції. Впевнено долали струмки, круті підйоми і непролазне болото.
Вже на першому місці ночівлі почалася розмова, яка тривала і в наступні вечори. Тема: «Їздити чи ходити?». Кожна з сторін твердо стояла на своєму. Але на відміну від учасників дискусії «Що краще, Нікон чи Кенон?», все було без особистих образ і закінчувалося мирно.
Аргументи за «Їздити» – швидкість, комфорт, вантажопідйомність. Щодо останнього – цілком погоджуюся. Власники позашляховиків неодноразово брали участь в акціях по облаштуванню туристичних притулків, колиб в Ґорґанах і прибиранню сміття на Боржаві. Без їх допомоги доставити інструменти і будматеріали було би значно важче. Респект і повага тим, хто підписався на ці поїздки. Далеко не кожен власник захоче, щоб його машина перевозила цемент, щебінь чи мішки з сміттям.
Але є й інший бік цієї переваги. Коли в список потрібних речей для поїздки в гори включають холодильник, газову плиту, надувні матраци, кемпінгові меблі і намет-палац на три відділення. Виходить, що комфорт займає більшу частину багажного відділення. Життя в місті робить людину залежною від речей і звичок. Найпростішим виходом з цієї ситуації є взяти все звичне з собою в подорож. Тому найбільше, що лякає людей, які їздили в гори, а не ходили – розмір і вага наплічника.
В поході все залежить від вміння облаштувати нічліг і приготування їжі мінімальним набором спорядження. Багато поколінь минуло з тих часів, коли в дорогу ми брали ніж, кремінь, кресало, лук і стріли. За цей час більшість навичок і знань виявилися забутими. Але ж ніхто не говорить, що зараз потрібно мати в наплічнику весь асортимент туристичного магазину. Спорядження стає дедалі легшим і зручнішим. Продуктів на кількаденний похід також не обов’язково брати з розрахунку 3000кКал/день. Можна дозволити організму спалити трохи відкладених на важкій офісній роботі запасів. Зручності цивілізації звузили нашу зону комфорту. В поході ми повертаємося в часі трохи назад і відчуваємо все те, що відчував подорожній в минулі часи. І те, що одяг в прохолодний день вогкий від поту, а «серце до вершини готове бігти з грудей», зовсім не означає, що навантаження є нереально великі. Просто ви давно не покидали зону комфорту.
Швидкість на ґрунтовій дорозі значно вища у джипа. Але під’їжджаємо до болота і починаються маневри з лебідкою, ліс наповнюється ревінням двигунів, вся колона чекає на свою чергу і з задоволенням знімає відео. Те ж саме відбувається біля броду. Всі ефектно проскакують через струмок, а потім чекають на тих, в кого виникли проблеми з електрикою. А хто говорив, що треба гнати, наповнюючи околиці шумом, який розганяє всю лісову живність, смородом вихлопних газів, розбризкувати болото чи здіймати куряву? Тільки пересування пішки дає можливість бачити, чути, вдихати і пробувати на смак гори. І швидкість машини стає цьому на заваді.
Не завжди можна передати всі відчуття прикріпленими фото-відео файлами. Зрештою, не завжди фотоапарат був під рукою. Але, повірте на слово, є моменти, які запам’ятовуються назавжди, не вицвітуть, як старі слайди, не загубляться, як файли з флешки чи CD.
Для мене це були зорі, віддзеркалені в спокійному плесі Несамовитого, захід сонця на зимовій Грофі, нічні сходження, щоб зустріти схід сонця на Яйку Ілемському, Великому Верху і Парєнках, перетікання туману через Боржаву, озера пізньоосіннього Свидовця, сходження на вкриту цекотами Добошанку, крокуси під Чорною Кливою, ночівля на вершині Гимби, новорічний похід Бескидами…
І справа не тільки в тому, що в ці місця можна потрапити тільки пішки, а в тому, щоб по дорозі нічого не проґавити. Бо найстрашніше – проґавити прекрасне! То не я сказав, а Сергій Параджанов. А йому можна вірити.
Запрошуємо у захопливі подорожі разом із Karpaty Travel!
* Автор – Василь Луців, гід Karpaty Travel
* Фотографії Василя Луціва, а також знимки з альбому “Карпатський Кордон’13” керівника відділу активного туризму Karpaty Travel Тараса Бандрівського