Одного разу на запрошення Львівської асоціації екскурсоводів наша команда вирушили у мандрівку маловідомими місцями Жовківщини.
Наша подорож розпочалась з невеличкого села Лавриків, що розташоване за 50 км від Львова. За повір’ям першими мешканцями на цих землях були монахи, що заснували на горбі в урочищі Черчики монастир з церквою -“лаврою”.
Однією з найбільших архітектурних цінностей села є дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, збудована у 1769 році. Зараз у ній рідко відбуваються Богослужіння, лише на великі свята .
Цікавою пам’яткою також є криниця XVIII ст, за легендою з неї пив воду Іван Франко.
У одному з його найвідоміших творів “Лис Микита” є такі слова:
“Ну, п’є воду і смакує…
”Ну, тітусю, будь здорова!
Я спішу до Магерова*!” –
Крикнув Лис, як вверх летів…”
* Магерів — село, що знаходиться неподалік с. Лавриків
Стара Скварява
Найцікавішою у селищі є його сакральна спадщина. Вона одразу дивує контрастом нового та старого зразків будівництва святинь — поряд розташовані одна з найстаріших дерев’яних церков св. архистратига Михаїла (1508 р.) та новий мурований храм св. Петра і Павла (1991-1995 р.). Можливо, це зроблено навмисно — для того, щоб уберегти стару церкву від занепаду. Адже вона уже була замалою для такої великої парафії. І у 1990-х рр. було прийняте рішення про будівництво нового, більшого храму.
Однак церква св. архистратига Михаїла є надто унікальною, щоб стати нецікавою та забутою. Зокрема завдяки її непересічній історії та іконостасу, який власне і став основним в експозиції новоствореного (2015 р.) музею “Староскварявський іконостас XVI-XVII ст”. Саме він є єдиним вцілілим зразком українського сакрального малярства XVI-XVII ст. А його намісний ряд виконав відомий маляр Жовківської школи іконопису Іван Руткович у 1677–1687 рр.
Також поруч з церквою відбувається багато цікавих заходів, де проводять різні майстер-класи (писанкарство, гончарство тощо).
Наступним цікавим об’єктом у Старій Скваряві є костел св. Людвіка. Він розташований у декількох хвилинах ходьби від музею. Існує цікава легенда, що свою назву храм отримав в честь святого Людовіка IX, короля Франції, оскільки в XVII ст. саме у свято на його честь закінчилася велика епідемія, яка майже спустошила село.
Жовква
Як можна оглядати Жовківщину, і оминути її багатий на архітектурну спадщину районний центр.
Жовква заснована С. Жолкевським у 1597 р. на землях давньоруського поселення Винники (не плутати з тими, що поряд зі Львовом). Але ми зараз не будемо вдаватись в деталі багатовікової історії цього міста, а розкажемо про його маловідомі місцини та цікаві факти.
Костел св. Лазаря
Став першим нашим об’єктом у Жовкві. Спершу храм був дерев’яний, зведений в 1624 р. У 1627 р. дочка Станіслава Жолкевського – Софія заснувала при костелі шпиталь для бідних, а в 1731 р. тут відкрито школу, в якій навчалися діти з передмістя. Лише у 1735 році фундацією Якуба Собеського зведено муровані будівлі костелу і шпиталю. Також відомо, що храм горів, було знищено всі внутрішні автентичні елементи (стіни вціліли), однак точно, коли це відбулось даних немає. У 1861 р. відбулася відбудова храму і при ньому відкрився монастир філіціанок, які утримували школу для дівчат. Монастир проіснував до 1939 р.
Після ІІ світової війни в приміщенні костелу довгий час містився районний архів, виробниче управління сільського господарства, авто школа. Зараз тут діє храм Святого Лазаря УАПЦ.
Вже в роки незалежності при укріпленні хреста саме під його ніжкою було знайдено скляну посудину із Заповітом до нащадків. Реліквія – унікальний напис на пергаментному папері датований 1865 р. – пробула під Хрестом більше 150 років: і в спеку, і в холод, але час не пошкодив письма. Документ переклали. Ознайомитися з ним можна безпосередньо біля входу у храм.
Колишній двір у Винниках (тепер частина Жовкви)
На жаль, про нього дуже мало інформації. Існують припущення, що він належав першому власнику Винник А. Висоцькому. Зараз збереглись лише фрагменти пивниць, які поки не досліджувались.
Мандруючи ми добряче нагуляли собі апетит, тому зайшли на обід у ресторан “Корчма”. Де нас смачно почастували. Попоївши ми відправились оглядати наступний об’єкт.
Жовківський замок
Безсумнівно, замок є одним з найцікавіших об’єктів міста. Закладений у 1594 році засновником Жовкви, Станіславом Жолкевським. Будувався до 1606 р. Павлом Щасливим. Також відомо, що на запрошення Жолкевського тут працювали такі відомі архітектори як Амвросій Прихильний, Павло Римлянин, Петро Бебер.
Якби стіни замку вміли говорити, вони б могли розповісти про корінного гетьмана С. Жолкевського, про короля Речі Посполитої Яна Собеського, про численних польських шляхтичів, які були власниками споруди у різні часи. Про те, як у 1915 р. під час Першої світової війни він був спалений при відступі російських військ.
З приєднанням Галичини до Польщі у 1923 р. споруда цілком передається польському уряду, який невдовзі починає тривалу реставрацію. Було відновлено пошкоджені стіни і перекрито дахи.
1939р. з приходом радянської влади роботи припинились, а міцні мури пристосували під в’язницю. Перед відступом більшовиків у 1941р. членами НКВС тут було вбито близько 30 в’язнів.
У Другій світовій Жовква сильно постраждала, особливо єврейський квартал, однак замок не отримав суттєвих руйнувань. В повоєнний період тут розташовали військову частину, а приміщення в більшості використовували для житлових цілей (переважно сімей офіцерів). Споруда не нищилась, окрім інтер’єрів, які цілком переплановано та перероблено для поточних потреб.
Ми отримали унікальну можливість оглянути зсередини палацову частину та західну вежу, яку нещодавно відбудували. Від автентичного інтер’єру практично нічого не залишилось. Проте можна оглянути напіввцілілі мармурові каміни, кахляні печі.
Зараз замок активно реставрується, а кількість нових ідей та планів, щодо відбудови та застосування приміщень просто вражають. Однією з них є відкриття “королівського” ресторану в ренесансному стилі у північно-східному крилі замку. Можливо, вже через декілька років ми матимемо змогу не лише відвідати цю величну споруду, а й випити у ній філіжанку запашної кави. Приміщення Жовківського замку наче отримують нове дихання, що не може не надихати.
Однак зміни не завжди ідуть на користь, що доводить наша наступна зупинка.
Колишній єврейський цвинтар
Заснований наприкінці XVII ст. Найстаріша мацева, збережена на цвинтарі до війни, стояла над могилою Іцхака, сина Аврама (пом. 1610 р.). Останні поховання було здійснено у 1943 р.
У 1854 р. площа кладовища складала 3,2 га. Цвинтар був оточений оригінальним муром у стилі бароко. З внутрішнього боку у цвинтарний мур було вбудовано декілька мацев, можливо на початку 1941 р.
Під час німецької окупації надмогильні плити було розібрано — їх використовували для вимощення доріг. Остаточно єврейський цвинтар було зруйновано у 1970 р., а на його місці влаштовано великий місцевий ринок, який працює лише один раз на тиждень — у суботу.
Довкола частини ринку збереглись фрагменти огорожі, а у південно-східній частині, біля входу, можна знайти охель місцевого цадика (каплиця духовного провідника), юдейського теолога Олександра Сендера Шора (пом. 1737р.) та фрагменти мацев, вмуровані в огорожу.
Якщо піти на південь від кладовища, йти вулицею І. Богуна, перейти місточком через річку Свиня, то за якісь 10 хвилин ви опинитеся на вул. І. Франка, поряд з дерев’яною церквою Різдва Пресвятої Богородиці.
Церква збудована у 1705 на місці старої, також дерев’яної, у поселенні Винники, що раніше тут існувало, а тепер його території належать до м. Жовква. Всередині храму знаходиться унікальний бароковий іконостас, виконаний у 1708-1710 рр. жовківським майстром Кінушем та майстрами жовківської школи, провідної на той час у малярстві та різьбі, у 1710-1727 рр.
Діяльність церкви відновлено у 1993 р., а реставрацію іконостасу здійснено у 1996 р. коштом Отців Василіян, котрі й опікуються храмом.
Вона не внесена до спадщини ЮНЕСКО, хоч є старшою у порівнянні з церквою Пресвятої Трійці, ймовірно перепоною для цього є дах критий бляхою.
Остання наша зупинка була гастрономічною. Фермерське господарство “Лелик”, що розташоване в смт. Куликів, вул. Яворницького, 2. Тут можна оглянути як відбувається процес виробництва молока, устаткування на якому це проводиться, а також придбати молоко, сир, йогурт та олію.
Впевнена, що Жовківщина ще має багато місцин, які справді можуть здивувати, однак про них ми дізнаємось уже з наступної поїздки, про що радо поділимось з вами.
Ірина Піяйко,
контент-менеджер Karpaty.info