Вперше почувши назву “Підкамінь”, не доводиться гадати, звідки виникла ця назва. І справді – селище Підкамінь Бродівського району Львівської області дійсно зручно вмістилося під так званим Чортовим каменем, що височіє поруч з монастирською горою з найдавніших часів. Науковці стверджують, що Чортів камінь висотою 17 метрів, або Камінь-велет – останець товтрової Гологорсько-Кременецької гряди . Кажуть, за часів язичництва він використовувася як капище або жертовник.
Останнім часом Підкамінь став відомим, і навіть популярним серед молоді завдяки одноіменному фестивалю, який цього літа відбувся вже всьоме. Він традиційно гуртує поціновувачів етно-рок-фолку, літератури та народних традицій. Але сьогодні наша розповідь не про фестиваль, а про енергетичне, навіть містичне місце – Підкамінь.
З назвою Підкамінь пов’язано чимало легенд. Один переказ розповідає про те, як один богатир приніс із гір скелю та поставив її на місці, де буде заснована фортеця. Історики довели, що в княжі часи на камені й справді стояло дерев’яне укріплення. Подекуди все ще помітні вирубані в камені древні пази. Є й етимологічна казка про те, як чорт розлютився на монахів, які з’явилися в Підкамені й вирішив роздавити монастир каменем. Відірвав від Карпат скелю та кинув, але не вистачило сили, тому впала каменюка не на монастир, а поруч. Недалеко від каменю є майже недосліджені печери, які в легендах пов‘язані з опришками та козаками, зокрема, з іменем Олекси Довбуша. Незважаючи на всі ці перекази, є наукова гіпотеза, як все ж таки з’явився Чортів камінь. Існує припущення, що це шмат коралового рифа, який виник тут сотні мільйонів років тому, коли над ним ще було море.
Згідно з писемними джерелами, 1441 рік вважається роком першої згадки про «місто під Каменем». Починаючи зі стародавніх часів, Підкамінеччина приваблювала до себе жителів завдяки сприятливому для проживання людей клімату, багатому на воду, родючі ґрунти, розмаїттю рослин і тварин ландшафту. Поселення з’явилося тут одночасно із заснованим у XIII столітті домініканським монастирем. Існує версія, що заснували монастир монахи, що тікали з Києва в нещасливому 1234 ропі. Пріор Урбан і 12 ченців поставили на горі хрест, а біля нього – каплицю. Але недовго тут протрималась братія: всі вони загинули під час одного з татарських нападів.
МОНАСТИР БІЛЯ ЧОРТОВОГО КАМЕНЯ
«У давні часи, коли навколишні села палали вогнем через нашестя диких татар, чоловіки гинули від кривого їхнього меча, а жінки i діти просили допомоги у Бога, з’явилася Богородиця посеред неба i розбіглися загони наїзників, як хмари перед сонцем. А Матір Божа, спочивши хвилинку на землі, повернулась назад у небо. І залишилися два слідки — один в Почаєвi, а другий у Пiдкаменi, i потекли із них чудові джерела чистої води»
(З давнього Підкамінського переказу)
Монастир «Походження Дерева Хреста Господнього» студитського уставу в Підкамені – видатна пам’ятка архітектури 17-18 ст. на теренах України. У недалекому минулому це був домініканський римо-католицький кляштор «Успіня Пресвятої Богородиці, Хреста Господнього, Апостолів Петра і Павла та всіх Святих». Сучасного вигляду монастир набув у XVII-XVIII століттях. Наново зведення монастиря з костелом розпочали у 1612 році. Вознесенський бароковий костел будували довго, аж до 1695 року. Однією з причин такого тривалого будівництва була війна Речі Посполитою з козацьким військом Богдана Хмельницького. Саме тоді з 1648 по 1650 рік монахи покинули Підкамінь. Іншими причинами, що затягували будівництво, були прорахунки будівельників, через помилки яких двічі обвалювалось склепіння (у 1640 і 1685 роках). У 1702-1704 роках було завершено спорудження оборонних мурів, веж і брами. У 1708 році до костелу прибудували чотирикутну вежу, на якій у 1713 році поставили годинник. Келії будувались впродовж 1612—1685 років, а у 1764 році почали спорудження другого поверху. У 1719 році на подвір”ї поставили колону з фігурою Богородиці, поруч з якою спорудили каплицю-ротонду.
Найбільшого розквіту монастир зазнав у XVIII столітті. На той час в Підкамені перебувало понад 150 монахів. Монастирська ікона Богородиці віддавна вважалась чудотворною, а у 1725 році Папа Римський Бенедикт ХІІІ прислав для неї золоті корони, а сама коронація відбулась через два роки. Цю подію відвідало понад 200 тисяч осіб – просто неймовірна кількість людей для того часу.
Занепад обителі розпочався у 1772 році, коли ці землі перейшли у володіння Австро-Угорщини і розпочались масові закриття монастирів. Саме тоді було вивезено коштовності і зброю, а також забрано значну частину земель. Від остаточного закриття монастир врятувала смерть імператора Йосифа ІІ, проте до колишнього розквіту обитель вже ніколи не повернеться.
Сильних ушкоджень монастир зазнав під час Першої світової війни, коли було значно поруйновано будівлі і внутрішнє оздоблення костелу. Від сильного артилерійського обстрілу у 1915 р. частково обвалилося склепіння. В результаті пожежі, яка виникла у 1916 році, згоріло багато картин, портретів та ікон, матеріальних цінностей. Вогонь знищив біля 500 цінних рукописів i книг бiблiотеки. Реставрацію споруд було проведено в міжвоєнний час. На початку 40-х років ХХ століття монастир закрили, а ченців вивезли до Сибіру. В радянські часи на території святині діяли в”язниця, потім психоневрологічний інтернат закритого типу, а храм перетворили спочатку на конюшню, а потім на гараж.
У 1997 році сакральні споруди, а також частину келій, передали монахам Студійського Уставу УГКЦ. Відтоді йде повільне відновлення монастиря. Проте і зараз не обходиться без казусів і втрат. У лютому 2011 року під час падіння риштувань було розбито дві барокові скульптури, а перед тим з храму було демонтовано верхню частину вежі.
Монастир мав багату бібліотеку і архів, які повністю згоріли під час Першої світової війни. На основі цього архіву історик Садок Баронч, вірменин за походженням, написав цілу низку історичних праць. Баронч народився в Станіславі в 1814 р., а поховано його в Підкамені в 1892 р. Тут він, залишивши незадовго до закінчення Львівський університет, став ченцем-домініканцем та провів більшу частину життя. Серед його праць є й записи старовинних українських народних пісень та казок.
Велике значення для нормалізації життя в монастирі мало спорудження колодязя. Ця важка праця тривала 18 років i лише у 1708 р. була закінчена. Робота утруднювалася тим, що на всю глибину приходилося довбати кам’яну скалу, яку «ніяке залізо не хотіло брати». У записах С. Баронча збереглася легенда, яка у спрощеному вигляді передає процес будівництва: «23 листопада 1690 р. після вiдспiваної молитви пролетів перед вікнами лелека i, сівши на монастирському подвір’ї, три рази ударив дзьобом об землю. Зрозуміли отці, що він указує їм на джерело води. Спочатку робота просувалася швидко, але через декілька сажнів заступи і кайла наштовхнулися на тверду скалу. Засмучені монахи уже вирішили припинити роботу, як появився бідний чоловік. Він порадив розвести в ямі велике вогнище із твердопородної деревини. Коли вогонь згас, взялися монахи до роботи i скала почала ламатися великими брилами…». Так повторювалось щораз, аж поки на глибині 94 (за іншими даними 97) метри не було досягнуто води.
ПІДКАМІНЬ – ПЕРЛИНА ЛЬВІВЩИНИ
Вознесенський костел було збудовано на монастирський території в 1612-1695 рр. Інші пам‘ятки архітектури комплексу – це келії 17-18 ст., оборонні стіни з воротами та баштами 18 ст. та окремо зведена дзвіниця з трьома високими напівкруглими арками. До речі, оборонна – зверху є ряд бійниць. Все це оточене фортечними мурами з круглими баштами. Відомо, що в одній з них перебував в ув‘язненні легендарний козачий полковник Семен Палій. Зараз в них ув’язнені хіба кажани, яких вечорами над горою літає безліч. Якщо в ясну погоду піднятися на дзвіницю – кажуть, буде добре видно Почаївську лавру.
У 1695 році в храмі освячується головний вівтар Успіня Діви Марії. Важливо, що у 2006 р. під час впорядкування захоронень у підземній частині храму експедицією «Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять» були віднайдені фрагменти мармурової фундаційної таблиці, яка увіковічнювала цю подію. Відомо також, що в монастирі 1727 р. мала місце коронація Богоматері, для чого інтер‘єр костелу було прикрашено розписами та різьбою. Крім цього, для створення парадної атмосфери, було використано військові прапори та 56 гармат. Під час святкування було проголошено 20 філософських та теологічних промов, 4169 мес відслужено, згоріло 28 000 лампад та свічок. Так як всі прочани не змогли поміститися у соборі, святкування відбувалося на сусідньому пагорбі. Це свідчить, що на той час Пiдкамiнський монастир досяг «золотого віку» у своєму розвитку i був конкурентом найвiдомiших святинь Речі Посполитої.
По дорозі від монастиря до каменю стоїть барокова капличка Параскеви П‘ятниці 1739-1741 рр. (архітектори А. Кастеллі і Ф. Каппоні), яка завдяки величеньким розмірам слугує зараз за церкву. А вище – будинок колишньої монастирського шпиталю з притулком для бідних. А за 30 хвилин з Підкаменя можна дістатися до Підгорецького замку.
Очевидці стверджують, що враження від Підкаменя важко описати – це дійсно потрібно просто бачити: надзвичайно мальовнича природа; дзвіницю монастиря видно вже за багато кілометрів до самого населеного пункту; вкриті лісами пагорби – і цей дивовижний, магнетичний камінь, оточений козацькими хрестами та могилами. Побувайте там і ви!
* У пості використано матеріали з сайтів: adventurecarpathians, risu, fotolytsk, harmoniya, mskifa, wikipedia та ін.
* У пості використано власні фотографії.
3D тур: Монастир «Походження Дерева Хреста Господнього» у Підкамені
Смт Підкамінь на мапі:
View Маршрут до Етнофесту Підкамінь 2013 in a larger map