100 років львівському аеропорту

Красень-аеропорт “Львів” імені Данила Галицького, реконструйований до чемпіонату світу з футболу “Євро 2012″ по праву вважається гордістю нашого міста. Та він мав своїх славетних попередників, які у часи стрімкого розвитку авіації теж вважалися “проривом” у розвитку  авіаційної інфраструктури. Це – старий термінал МА “Львів”, який незабаром може перетворитися на музей авіації, та Левандівське летовище. Сьогодні ми розповімо вам про “дідуся” нового львівського аеропорту – перше летовище Львова, що було розташоване в районі Левандівки. Наступного року виповниться 100 років з часу його відкриття – а сталося це близько 1914 року.

Спочатку летовище існувало як військовий аеропорт, а вже з 1922 року використовувалося також у цивільних цілях. Знаходився старий аеропорт приблизно між головним залізничним вокзалом та вокзалом станції «Клепарів» на місці сучасної Левандівки. І хоча “дідуся” сучасного аеропорту “Львів” імені Данила Галицького вже не існує, історія зберегла для нас його знимки.

 ІСТОРИЧНИЙ ЕКСКУРС

Отже, перший львівський аеропорт був у східній частині Левандівки, між залізничним вокзалом і станцією «Клепарів», на військовому летовищі, збудованому ще австрійцями напередодні війни. Злітна смуга проходила в районі перехрестя теперішніх вулиць Повітряної та Сяйво. Левандівське летовище активно використовували впродовж семи років, за цей час послугами авіаліній скористалися майже 11 тис. пасажирів і не сталося жодної авіакатастрофи.

Зі сторони залізниці розташовувалися великі будівлі, у яких розміщувалися майстерні з ремонту авіадвигунів та літаків, слюсарна і столярна майстерні. В окремих будинках були склади запчастин, цех для фарбування літаків, ангар для літаків, що потребували ремонту, зброярська майстерня, гараж. Поруч знаходилися пожежна помпа з приводом від електротурбіни та барак охорони. У двох залізничних вагонах знаходилася електростанція з бензиновим двигуном потужністю 100 кінських сил, яка використовувалася для польових ремонтів. Окремі приміщення мали канцелярія, телефонна станція та їдальня. Ближче до станції «Клепарів» знаходилися склади авіабомб. Літаки стояли у трьох великих і кількох менших ангарах. Піщане льотне поле, що мало невеликий нахил на північ, мало площу 760 на 700 метрів.
Після організації пасажирського руху, під потреби канцелярії цивільних авіаліній використовувалося кілька залізничних вагонів. Згодом, військові передали цивільним невеликий дерев’яний будинок.

Нижче на фото – адміністративна будівля Левандівського летовища.

Летовище було зведене австрійською владою у східній частині Левандівки, на Янівських блонях (луках), близько 1914 року як військове. Згідно з Мобілізаційним планом Австро-Угорської імперії на випадок війни з Росією, після початку бойових дій, з Відня та Герца сюди мали прибути 11-та і 14-та авіаційні роти. Однак, після початку Першої світової війни, через певні затримки, цього не сталося.

Натомість, у 1915 році, під час окупації Галичини Російською імперією, на аеродромі базувалися російські бомбардувальники «Ілля Муромець», тоді — найбільші літаки у світі, створені авіаконструктором Ігорем Сікорським. З червня 1915 року на аеродромі знову повертаються австрійські війська, зокрема, тут розміщувався 4-й цісарсько-королівський летунський парк, який виконував роль ремонтної бази.

Нижче на фото – залишки російського ангара на Левандівському летовищі  (1915 рік).


ВІДЕНЬ-КИЇВ

Перші літаки не могли брати на борт великі вантажі і багато пасажирів. Переважна більшість з них здатні були підняти у повітря не більше 130 кілограмів. Тому авіацію найвигідніше було використовувати для перевезення «легкої» пошти.

У березні на літаку «Бранденбург», прикрашеному австрійськими та українськими прапорами, відбулося випробування маршруту першого в Україні регулярного поштового авіарейсу Відень – Київ. З 20 березня 1918 року, згідно з міжурядовим договором між Австро-Угорщиною та Українською народною республікою, після чого маршрут став регулярним. Щоранку, о 9:00, літак відправлявся з віденського аеропорту «Аспер». Об 11:10 він прибував до Кракова, де дозаправлявся пальним, потім летів до Львова, де пілот ночував. Вдосвіта літак відправлявся і летів до Києва через Проскурів (сьогодні Хмельницький). Авіалінія працювала до 5 листопада 1918 року.

Такий графік був не вельми ефективним – кореспонденція потрапляла до адресатів аж за дві доби. Однак уночі пілот летіти не міг: літаки не були оснащені навігаційними приладами, і пілоти мусили звіряти курс за візуальними орієнтирами, які можна було побачити тільки у світлий час доби. Лише пізніше, з 1927 року на дахах великих будинків та залізничних вокзалів почали малювати велетенськими літерами назви населених пунктів, а вночі на високих щоглах чіпляли 1000-ватні дзеркальні ліхтарі, які було видно за 100 кілометрів.

“ГРОШОВИТІ” РЕЙСИ

Транспортували літаками і гроші. Коли у квітні 1918 року уряд УНР замовив у Німеччині друк національних банкнот, німецька компанія-перевізник вирішила використати на «грошових» рейсах колишні величезні бомбардувальники «Штаакен P-VI» та «Штаакен P-XIV», які, за умовами Паризького договору, були перепрофільовані на комерційні польоти. Перевагою «Штаакенів» було те, що відстань між німецьким Бреслау (тепер – польський Вроцлав) і Києвом вони долали без приземлення і дозаправки в Галичині, де в цей час тривала Польсько-українська війна. Крім того, це була дуже надійна техніка, оснащена п’ятьма двигунами. Німецький прагматизм в обслуговуванні цих машин сягнув вершини: механіки на льоту могли ремонтувати техніку. Для них було обладнано місця у спеціальних кабінах біля закріплених на крилах двигунів.

Але навіть за такої завбачливості два літаки на «грошових» рейсах було втрачено. Один із них збився з курсу і вимушено приземлився на Буковині, окупованій тоді румунами. Незважаючи на вимоги українського уряду, ані машину, ані дорогий вантаж – 300 мільйонів гривень, що вона перевозила, румуни не повернули. А найрезонансніша подія на цьому авіамаршруті сталася 4 серпня 1919 року. Саме цього дня «грошовий» рейс супроводжував міністр оборони ЗУНР Дмитро Вітовський. Машина вибухнула в небі під Ратибором, на німецько-польському кордоні. За однією з основних версій, літак було збито польськими прикордонниками.

Нижче на фото – австрійській літак у Львові 1918 року (розвідувальний Lloyd C.II).

ПОЛЬСЬКА АВІАЦІЯ

Під час Польсько-української війни летовище перебувало під контролем поляків. Авіація УГА здійснила кілька атак на аеропорт. Летовище стало головною базою польських повітряних сил. Зокрема, перша в історії операція авіації Війська Польського, яка відбулася 5 листопада 1918 року, була здійснена саме літаками, що базувалися на аеропорті «Левандівка», і була направлена проти ЗУНР. Загалом, на озброєнні Львівської авіаційної групи  налічувалося 14 військових літаків.

З травня 1919 року Левандівське летовище, як допоміжне, використовувала 39-та розвідувальна ескадрилья, яка була частиною Армії Галлера. З жовтня 1919 року на Левандівці базувалася новостворена 7-ма авіаційна ескадрилья імені Тадеуша Костюшка, утворена з американських добровольців для захисту Львова від радянського наступу. Після закінчення радянсько-польської війни, у 1920 році польську авіацію було переформатовано. На Левандівці став базуватися 6-ий авіаційний полк.

ПОЧАТОК ЦИВІЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

А вже 2 серпня 1922 року на військовому летовищі «Левандівка», створеному австрійцями у Львові ще перед війною, сів літак «Юнкерс Ф-13» із чотирма пасажирами, який виконав перший цивільний рейс між Варшавою і Львовом. Перевезення, які відтак стали регулярними, організувало щойно створене акціонерне товариство «Польська повітряна лінія «Авіаллойд». Його засновниками були німецький завод «Юнкерс» в Дасау та підприємство «Данцигер Люфпост» у Гданську. Німці забезпечували технічний бік проекту, починаючи від двигунів та комплектувальних виробів і закінчуючи інженерними рішеннями. Технічним напрямом організації авіалінії у Львові керував Ернст Мільх, один із майбутніх творців гітлерівських «люфтваффе». Трасою Львів–Варшава–Данциг курсували кілька літаків «Юнкерс Ф-13». Згодом «Польську повітряну лінію «Авіаллойд» було реорганізовано в АТ «Польська авіалінія «Аерольот», без участі іноземного капіталу. Його керівництво придбало нові голландські літаки «Фоккер», що дозволяли долати відстань від Львова до Кракова за 1 годину 25 хвилин.

Нижче на фото – пасажири першого рейсу Гданськ — Варшава — Львів і літак, що його здійснив (2 серпня 1922 року).

ПРОЩАВАЙ, ЛЕВАНДІВКО!

Окрім цього авіапідприємства, в тодішній Польщі, до складу якої входила Галичина, було ще кілька авіаліній. Але 1928 року держава, вирішивши зміцнити цивільну авіацію і посилити контроль над нею, об’єднала всіх авіаперевізників у державне самоуправне підприємство «Польські авіалінії «Льот». Воно викупило в приватних авіаліній усі концесії та майно. Така централізація перевезень і збільшення кількості міжнародних рейсів потребували розбудови летовища у Львові. Розширити старий аеродром «Левандівка», льотне поле якого мало розміри 760 на 700 метрів, не дозволяли довколишні будинки. Тому вирішено було почати будівництво нового, «просторішого» і більш сучасного, аеродрому «Скнилів» за шість кілометрів від центру Львова. Кошторис цього проекту становив 12 мільйонів злотих.

Роботи розпочали з осушення земель. А 1929 року тут спорудили великий ангар, обладнаний системою центрального опалення, протипожежної безпеки, який мав приймати найбільші моделі літаків і водночас слугувати аеровокзалом. За аналогічними проектами ангари-аеровокзали тоді будували у Кракові, Познані та Гдині. За два роки до аеродрому проклали залізничну гілку, водоканалізаційну мережу, змонтували освітлювальне обладнання.

На фото нижче видно залишок ангара, що знаходився на Левандівському летовищі.

Будівництво нового аеропорту розпочалося у 1925 році і закінчилося у 1936-му, однак, перебазування відбулося вже у 1929 році, коли новий аеропорт «Львів» на Скнилові замінив левандівське летовище. У 1930-х територію колишнього летовища розпланували під мережу майбутніх вулиць. Однак їх забудова одно-двоповерховими будинками почалась лише у 1950-х роках.

Старожили Левандівки розказували, як спочатку аеродром використовували тільки моделісти, потім його поступово окупували будинки і гаражі.  Також цікаво, що майже до 80-х років минулого століття на Левандівку вела вузька грунтова дорога і залізний міст, опори від якого видно й зараз.

Сьогодні про колишній аеродром на Левандівці нагадують лише назви навколишніх вулиць: Повітряна (колишня Льотнича), Пілотів, Пропелерна, Моторна, Планерна, Ангарна.

 

Про розвиток галицької авіації.

Про Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького.

 Сторінка Міжнародного аеропорту “Львів” у Фейсбуку.

 

* У пості використано матеріали з сайтів: aviastory, wikipedia, businessclass, dunajclub.

* Фото з сайтів: explorer, photo-lviv,  facebook.